В мене це надовго=))))
Я не можу точно згадати, коли саме почалась ця залежність, цей страшенний потяг до чогось неймовірного, яскравого та чудового. Можу лише згадати якісь окремі етапи, коли ця манія оволодівала мною дуже сильно.
В 4 роки, коли моя мама віддала мене до музичної школи, я не дуже і розуміла куди я ходжу і навіщо, головне, що це мені подобалось… А в 5 років відбувся перший мій концерт))). Мама зшила мені плаття, зробила зачіску – я дуже ретельно готувалась до того дня. Як зараз пам’ятаю хвилювання перед виходом на сцену, тремтіння рук, перед початком гри…Але як все швидко пройшло, потрібно було лише почати грати перші ноти… Далі неймовірні відчуття: ти, наче якась комета, що пролітає в небі, і всі дивляться на неї, всім цікаво, як саме вона зробить наступний поворот, як вона зупиниться або як вона буде відлітати назад. Перший виступ – це, наче перша доза для наркозалежної людини. Тоді я отримала цю початкову дозу і щаслива цьому, бо й досі не можу «зпригнути» з музики.
Я підростала і розуміла, що гра на фортепіано не так захоплює мене, як це робить спів. Співати я просто обожнювала. Я співала всюди: в звичайній школі, в музичній, на різних конкурсах, на всіляких святах, вдома, на вулиці… мене не стримувало ніщо. Коли вступила до університету, почала співати і там. І саме цим студенським роках, а точніше їх початку, я і вдячна, бо вони мені подарували мій рідненький і любий гурт «SansarA» =)))
Неможливо передати ті почуття, які мене охоплюють, коли я співаю наші пісні. Я переживаю всі маленькі історії, які сховані за кожним текстом, як на репетиції, так і на концертах. Я живу музикою і настільки цьому рада і щаслива, наскільки це можливо. В моїй голові завжди крутяться всіляки нові рифми для нових пісень, нові мелодії. Я не можу навіть передати на половину свої думки, які пролітають в моїй голові зараз. Я думаю про все і одразу, хочу написати дуже багато, та емоцій не надрукуєш в блозі =)
Кожний ранок я прокидаюсь, дивлюсь на годинник і в моїй голові виникає одна і та сама фраза: «Блін, як ше довго до рєпи…((((» Можливо, що хтось скаже: « Нічого, скоро набридне», але я відповім, що ні, бо за все своє життя я ні разу не залишалась без музики, тому й не уявляю його без неї. Це реально меломанія, про яку співають «Бумбокс». Якщо вас вона ще не настигла, то раджу сходити на найближчий концерт, який вам близький по духу. Нехай це буде реп концерт, рок, оперний виступ і так далі….. Ви обов’язково знайдете щось для себе. З музикою ніколи не буваєш самотнім! Нівіть коли мені сумно і навколо тиша, в голові завжди лунає якась мелодія або пісня, і це піддає сил. Напевно, дивно це все читати=))) Але світ без музики був би таким же похмурим та холодним, як і без сонця.
Хворійте краще «меломанією», аніж усілякими земними хворобами=))))