Якщо ти артист – неодмінно прагнеш слави і/або багатства. Тільки не треба про духовність. Той, хто скаже, що просто любить мистецтво – нахабно бреше сам собі. Бо, принаймні, без визнання, без вдячних вух і вдоволених очей – митцям ніяк. Отже, слава і багатство. Я розкажу тобі, як стати заможним і знаменитим. Споко! Пакуй інструмент у чохол, збирай валізи і не забудь про паспорт – російська міліція не панькається з особами без документів.
Мій побратим, фронтмен гурту «Вперше Чую» Гриць Вагапов свято вірить, що в українських артистів практично нема шансів здобути успіх на батьківщині, поки вони не стануть популярними в Росії. Мовляв, навіть якщо в Україні ти більш-менш визнана зірка – це ніщо. Бо серйозно на тебе ТУТ подивляться тільки після того, як станеш трендом ТАМ.
Ми багато сперечаємось на цю тему, бо я проти такої категоричності. Але зараз уже розумію, що «проти» не як логічно мисляча людина. А як громадянин своєї країни. Ну як це, їхати підлизуватись до чужих дядьків, щось випрошувати, доводити, зазирати?! Ми тут і самі якось впораємось!
Хм…
А «5nizza» ж чому не впоралась? Хлопці грали по квартирниках з 1995 року, відколи познайомились в ліцеї мистецтв. І тільки через 7 років на Казантипі доля їх звела з москвичем Шумом. Він організував їм всього кілька клубних виступів, і цього було достатньо, щоб за півроку – в 2003-му – вони зібрали на презентацію дебютного альбому повний зал МАІ. Ну, звісно ж. Звісно ж, після цього в Україні їх зустрічали як героїв. Продюсери в чергу вишикувались.
Тут не в останню чергу заслуга Шума. Але якось не віриться, що до того знайомства «5nizza» скромно марудилася по запльованих репетиційних базах, навіть не намагаючись пробитись межи люде.
Беремо інакший приклад. «Бумбокс». Безумовно якісний продукт. Стилі-жанри – кому як на смак, але якісно, оригінально, професійно і красиво. Вони не чекали, поки з кремля їм помахають ручкою. Я зацікавився цікавим звучанням, щойно їх почув. Але ж почув випадково, у знайомого меломана і поціновувача ексклюзивних віянь. Порівняти їхню популярність після турів Росією і Білоруссю з тим, що вони мали — огооооо….
Стосовно успіху артистів як бізнес-проекту. Варіант попсовий, але наочний. Потап і Настя Каменських. Уже на той момент некисло розкручені в Україні, вони отримували за годинне шоу 4000 євро. А після того, як «світонулись» у кількох телешоу «Первого канала», після того як Потап побував ведучим нагородження музичної премії і дует виступив на «Песне Года» (якщо не помиляюсь) – тепер вони мають 25000 євро. Більше, ніж у 6 разів.
Щось тут не так, ти не вважаєш?
А що саме?
Поговоримо про це в наступному пості)))
ДАЛІ БУДЕ:
- Океан Ельзи та Воплі Відоплясова. Монстри ДО і ПІСЛЯ Москви.
- Російський шоу-бізнес на 60% (як людина з води) складається з української біомаси. Від Цекала до кала.
- Чому ж ТАМ медом помазано?
- Не всіх Москва чекає? Парадокс. Українські нездари після Москви перетворюються на… відригнутих Москвою українських нездар. А в тебе є друзі з підвальних репетиційних баз (дез-метал-хард-панк), які пишаються, що
P.S. Чому Москва?
А Польща? А Чехія? А Європа? А «Перкалаба», «Гайдамаки» чи «Пропала грамота»?А про це – взагалі «далі далі буде». Споко)))